МАЛЯ́РСТВО, а, с.
1. Вид образотворчого мистецтва, що зображує фарбами предмети і явища реальної дійсності на полотні, дереві, папері, стіні тощо; живопис. Похвалившись новими образами, Прокопович був дуже радий, що знайшов доброго цінувальника, котрий втямив високе.. малярство (Н.-Лев., III, 1956, 32); Як звісно, малярство силкується при помочі ліній і красок.. передати нам чи то якусь частину дійсного світу (людське лице, сцену, край, образ) або якусь думку (Фр., XVI, 1955, 282); Радянська влада заснувала художній інститут з факультетами малярства, скульптури, архітектури (Ю. Янов., І, 1958, 591); Небайдужий до малярства, Уралов і сам деколи потроху малював, етюди його вихрились барвами яскравими, палаючими (Гончар, Тронка, 1963, 293).
2. Ремесло маляра (у 2 знач.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 614.