МАНЕКЕ́Н, а, ч.
1. Людська фігура з дерева, пап’є-маше й т. ін. для примірювання або показу одягу тощо. Синіє в синьому промінні на галявині, як на смітнику, манекен без голови (Вас., II, 1959, 38); Дівчата в однакових вицвілих фетрових, якогось дитячого фасону капелюшках, у пильниках з домотканого полотна, застиглі і випростані, нагадували собою манекени з другорядного магазину готового жіночого одягу (Вільде, Сестри.., 1958, 457); * У порівн. Іваницький чемно стиснув тонкі губи і сів нерухомий, величний, мов манекен з цирульні (Кол., Терен.., 1959, 124); // перен. Про безживну, малорухливу, безвольну людину. Режисер, який з актора робить манекен, занапащає театр (Про мист. театру, 1954, 330).
2. спец. Дерев’яна фігура з рухливими руками й ногами, якою користуються художники для малювання різних поз людини.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 619.