Слово "манера" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


МАНЕ́РА, и, ж.

1. Спосіб виконання дії, прийом; звичка діяти певним чином. Вона тремтіла й пищала, як муха в павутинні, і ця інститутська манера в немолодій жінці дратувала його (Коцюб., І, 1955, 407); Валентин Модестович так само почув стукіт у вхідні двері. Поморщився, впізнавши манеру Петрова (Шовк., Інженери, 1956, 199); Це була манера розповіді старих солдатів і скромних людей — захоплюватись діями товаришів і лишати себе в тіні (Смолич, День.., 1950, 10); В його поведінці, в розмові, в манері триматися з людьми, а особливо з підлеглими, з’явилося щось нове (Ткач, Плем’я.., 1961, 24).

За мане́рою чиєю — за чиєюсь звичкою. Гальванеску, звичайно, не слухав і, за своєю манерою, зразу змінив свій суворий і гострий тон на іронічно веселий (Смолич, І, 1958, 74).

2. тільки мн. Спосіб поводитися, триматися в товаристві. Своєю фігурою, манерами, своїм вмінням поводитись з людьми.. Сусана Уласівна була більше схожа.. на паню (Н.-Лев., IV, 1956, 44); Його панські манери частенько-таки викликають легесенький іронічний сміх на їх [сусідів] устах (Фр., II, 1950, 382); Жолкевський ладен був зникнути, так ображали його незалежні манери цього хлопа (Ле, Наливайко, 1957, 21).

3. Сукупність особливостей, творчих прийомів, властивих митцеві, напрямку в літературі або мистецтві, художньому творові, виконанню художнього твору. Я знов став писати. Я змінив свою "манеру" і се дивувало моїх знайомих та критиків (Л. Укр., III, 1952, 690); Треба відзначити, що в багатьох інтонаціях і стилістичних зворотах зрілого Коцюбинського ясно дається відчути вплив чеховської манери письма (Рильський, III, 1956, 87); Полотна Самокиша виконані в улюбленій ним дещо графічній манері, з чітким обрисуванням контурів (Мист., 5, 1957, 7); Ми знаємо, як співав Кропивницький, Садовський, Заньковецька, дехто з нас чув, як співав Саксаганський і деякі їхні учні, що зуміли успадкувати їхню манеру співу (Мист., 6, 1955, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 620.