Слово "манити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


МАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, недок., перех.

1. чим і без додатка. Кликати, звати, роблячи певні знаки рукою, поглядом і т. ін. — Ось ідіть сюди. Ідіть, — манив її [Галю] і бровами і головою Власов (Мирний, IV, 1955, 130); Вчителька підходила до Романа ближче й манила рукою до себе (Вас., І, 1959, 60); // Вабити (принадою). Всі доярки по черзі.. випробували різні підходи до корови, манили всіма принадами, щедро розсипали перед нею найпривітніші слова (Вол., Місячне срібло, 1961, 260).

2. перен. Притягати до себе; вабити (у 2 знач.), приваблювати. Хотів він прогнать з-перед очей ту мрію, а мрія все стояла й манила його (Н.-Лев., II, 1956, 267); Свіжість трави манила здалека, а медовий запах квітів наповнював повітря (Кобр., Вибр., 1954, 156); Нас манила романтика грандіозних проектів (Гур., Друзі.., 1959, 238); // Викликати бажання відправитися куди-небудь, бути десь, робити, переживати що-небудь. Весно, ти мучиш мене! Розсипаєшся сонця промінням, Леготом теплим пестиш, в сині простори маниш! (Фр., XIII, 1954, 304); Життя кудись іде, хвилюється, як море, І манять до утіх нас устоньки дівочі… (Рильський, І, 1960, 114); Манила [річка] нас спуститись вниз, Холодної води набрати (Шер., Дорога.., 1957, 26); // безос. Уже пшеницю звезли і вимолотили, а Василя так і манило, так і тягло в поле (Мирний, IV, 1955, 213); // Захоплювати (думки, уяву). Над Федоровою головою — безодня всесвіту, що одвіку манить людські думки (Мушк., Серце.., 1962, 199).

◊ Мани́ти о́чі — притягати погляд. Узькі глибокі щілини темніли внизу, вкриті тінню, і манили до себе очі своєю чарівничою свіжиною та прохолодою (Н.-Лев., II, 1956, 386).

3. чим і без додатка, рідко. Вводити в оману. [Xаритина:] Я манила себе надіями, хотіла сама йому признатися, дурна, дурна… (К.-Карий, І, 1960, 227); Летить подорожній до того гаю в пекучому степу, а гай далі тікає.. Отак і манить, водить мара по розпеченій, потрісканій землі (Кучер, Прощай.., 1957, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 620.