МА́НТА, и, ж., діал. Плащ. Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся, манта ми [у мене] широка, полами утерся (Федьк., І, 1960, 81); Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці — під наміткою, в манті (Л. Янов., І, 1959, 437).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 623.