МАНТА́ЧКА, и, ж. Вузький дерев’яний плоский брусок для гостріння коси, укритий шаром смоли з піском. Замість списа — бере [козак] косу, За шаблю — мантачку (Манж., Тв., 1955, 111); Де-не-де спинялися косарі, витягали з-за очкура мантачки, і дзвінко та лунко бриніло тоді крицеве лезо під її дотиком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 623.