МАНТИ́ТИ, нчу, нтиш, недок., перех., діал. Виманювати, випрошувати. Де що в кого угледить хороше — зараз би так і проковтнув своїми очима захланними. "Дай, проміняй". Так-о буде мантити циганом, буде канючити, буде докучати раз у раз і таки виманить у дурного (Козл., Ю. Крук, 1950, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 624.