МАНЯ́ЧИ́ТИ, я́чу́, я́чи́ш і МАНЯЧІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм., рідко. Те саме, що мая́чити1; майоріти (у 1 знач.). Здалека манячить і мріє той острів (Стор., І, 1957, 252); В лісі зовсім затемніло. На землі і в повітрі білів лиш сніг та манячіли цупкі, замерзлі стовбури дерев (Коцюб., І, 1955, 81); Вдалині неясно манячіли берестівецькі хутори (Кач., Вибр., 1953, 258); // Нерухомо стояти; стовбичити. Мати підвела голову і повернулася до Усті: — Лягай спати — чого манячиш, як привид? (Вас., І, 1959, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 625.