МАНІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, недок. Поводитися манірно; маніжитися (у 1 знач.). Жінка вже літня, а чогось маніриться, прикриває рота хустинкою, ніби їй п’ятнадцятий рік щойно пішов (Вільде, На порозі, 1955, 198); — Чи я ж не принадна? — манірячись, поспитала Настя-Дарина (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 365); // Примушувати себе довго просити (до столу тощо). Його хазяйка мила Сипучої для нас картоплі наварила, Та дещиця і в нас у рюкзаках була, Тож, не манірячись, ми сіли до стола (Рильський, Сад.., 1955, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 622.