МАНІ́РКА, и, ж.
1. Похідна металева фляжка з кришкою у вигляді склянки, що загвинчується. Старий служивий простягає манірку, в якій збереглося трохи теплої, несмачної, але такої жаданої води (Кочура, Зол. грамота, 1960, 98).
2. рідко. Те саме, що казано́к 2. — Та ж служили з ним ще в царських уланах, не одну кашу.. з’їли з одної манірки (Ле, В снопі.., 1960, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 622.