МА́РЕВНИЙ, а, е.
1. Стос. до марева (у 1 знач.); зумовлений ним. Кінець!.. Що робити? Як врятувати щастя, що виявилося таким нетривалим, примарним, як маревний оазис? (Руд., Вітер.., 1958, 152); Чи скоро вона [Каховка] вирине із-за обрію живою блакиттю свого Дніпра, могутнім розливом не маревних, а справжніх вод? (Гончар, Таврія, 1952, 32); // Який має неясні, мінливі обриси. Химерні, довгасті тіні маревними нарисами лежать на білій сосновій підлозі (Стар., Облога.., 1961, 15); Перед очима в нього пропливали маревні каламутно-білі плями хат (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 26).
2. Прикм. до ма́рево 3. Опівдні маревна повінь ущерть наллє степ (Гончар, Таврія, 1952, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 626.