МАРКІ́З, а, ч.
1. У деяких країнах Західної Європи — дворянський титул, середній між графом і герцогом, а також особа, що має цей титул. Поїхала [графиня] у Рим, кажуть, Та десь опинилась, Та з маркізом якимсь голим, Кажуть, одружилась (Шевч., II, 1953, 159); До Лізи підходить Амедей Фінке.., вдягнений в чудовий костюм маркіза XVIII сторіччя, в напудреній перуці, з шпагою на стегні (Коч., II, 1956, 175).
2. іст. Те саме, що маркгра́ф.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 629.