МАРУ́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., розм.
1. з ким — чим, над ким — чим, біля кого — чого і без додатка. Робити щось клопітливо й довго; вовтузитися (у 2 знач.). Дідок охоче продав Рябуху [корову] в артіль, бо вже й самому насточортіло марудитися з цебрами (Вол., Місячне срібло, 1961, 251); Дружинін вибив люльку, клопітно марудився з нею, вичищаючи залишки попелу (Ле, Право.., 1957, 328); До темноти поралися в сараї, то марудячись над кришкою, то пильно перевіряючи герметичність чана (Шовк., Інженери, 1948, 365); Надаремно сьогодні стара Дунаїха марудилась біля печі: ніхто з лісовиків навіть не думав узятись за ложку (Стельмах, І, 1962, 387); Загайко, марудячись, почав поволеньки обшукувати свої бездонні кишені (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 414).
2. Мучитися, нудьгуючи. Нудився [Антосьо], марудився, чогось хотілось — і сам не знав чого (Свидн., Люборацькі, 1955, 170); Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (Горд., Дівчина.., 1954, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 634.