МАРУ́ДНО. Присл. до мару́дний. Довго і марудно тяглося спочатку вивантаження ящиків (Ле, Клен. лист, 1960, 196); Щораз До гніву більшого ішло та до образ, — Аж от у натовпі, що сварку тяг марудно, З’явилась, ніби стовп, рапіра обоюдна (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 219); // у знач. присудк. сл. [Пріська:] Щось у мене поперек пониває і в сон ніби клонить. Зранку чогось марудно мені (Вас., III, 1960, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 634.