МА́СНИЦЯ, і, ж., церк. Давньослов’янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед великим постом і пов’язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники з сиром і т. ін.). Почекайте, варенички, прийде на вас масниця! (Укр.. присл.., 1955, 276); Одгуляли масницю [кріпаки] (Мирний, І, 1949, 323); — Жінко! Люди говорили: Масниця зайшла; А млинців ще ми й не їли, — Може б ти спекла? (Щог., Поезії, 1958, 407); — Щось ти дуже веселий, Тимку? — На масницю уродився, — вишкірився білими зубами Тимко (Тют., Вир, 1964, 493).
◊ Мине́ться (мину́лася, закінчи́ться, закінчи́лася і т. ін.) кото́ві ма́сниця — закінчиться (закінчилось) для когось безтурботне, веселе, привільне життя.
МАСНИ́ЦЯ, і, ж., рідко. Те саме, що масни́чка. Параска люто копнула масницю ногою так, що посудина з лускотом покотилася геть у сіни (Фр., VII, 1951, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 641.