МАТУ́СЯ, і, ж. Пестл. до ма́ти11. Якби знала Матуся горенько твоє, Чи оддала б за генерала Дитя єдинеє своє? (Шевч., II, 1953, 222); — Чого тобі невистачає, синку, — питає, — скажи — усе подам! — Сядьте, матусю, біля мене. Всього досить! (Панч, II, 1956, 513); — Не час, дівчино! Тебе любить не можу я, коли в неволі Україна, матуся змучена моя (Сос., II, 1958, 400); // Уживається як ласкаве звертання до старшої віком жінки. — Чому ви, матусю, свого Чіпки не ожените? — раз запитала Христя Мотрі (Мирний, І, 1949, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 653.