МАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., МАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. Робити рухи, помахи чимось у повітрі. Дивлюсь я раз: попід горою Біліє лан, як полотно; Якийсь дідок маха рукою І сипле чорнеє зерно (Гл., Вибр., 1951, 199); Зразу за кладовищем, на вигоні край слободи, махали крилами вітряки (Головко, II, 1957, 18); Вгада орел, що й день і ніч Горлиці воркують, — Махне крилом, уб’є обох, Уб’є — і не вчують (Щог., Поезії, 1958, 64); — Бач, туман який! — замість відповіді махнув перед себе батіжком Кізка (Крот., Сини.., 1948, 41); // перев. недок. Помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися до себе, виконати певну дію тощо. Мотря очима шукала Василя. Насилу за народом вона побачила його 1.. давай махати рукою (Мирний, IV, 1955, 185); Там на воротях стояла його дівчина, він махав їй шапкою, все прощався (Л. Укр., III, 1952, 567); Порош махнув рукою бійцям, вони відкрили борт машини і почали там щось робити (Тют., Вир, 1964, 376).
◊ Маха́ти (махну́ти) руко́ю: а) помахом руки виражати зневіру, безнадійність. Скінчивши своє діло, піп звернувся до Замфіра: — Що ж ви нічого не робите слабій? Замфір махнув рукою (Коцюб., І, 1955, 229); Було сьогодні про що говорити. За землю знов тепер жвавіше, сміливіше і хто навіть учора махав безнадійно рукою, тепер гарячився (Головко, II, 1957, 134); б) (на кого — що) відмовлятися від когось, чогось. Легкодухість опанувала зразу якась безсоромна, неймовірна: махнув би рукою на клас, на школярів, на все… (Вас., II, 1959, 89); в) (на кого — що і без додатка, перев. док.) стати байдужим до когось, чогось; примиритися з чимось. Мартинюк.. на нараду не пішов. На нього махнули рукою (Дмит., Наречена, 1959, 35); [Прокіп:] Мене, Степане, стільки в житті ображали, що я давно махнув рукою… (Корн., II, 1955, 89); Маха́ти язико́м — базікати. Як собака з утіхи відчуває непереможну потребу махати хвостом, так він відчував потребу махати язиком (Март., Тв., 1954, 439).
2. розм., фам. Іти, їхати, бігти, вирушати в певному напрямку. Видно й хати, та далеко махати (Номис, 1864, № 11423); [Феноген:] Бунт! Гей, Харитон, махай за Ліхтаренком! (К.-Карий, II, 1960, 327); А може, я.., грошики взявши, махну на Рів’єру (Сам., І, 1958, 223); На правому березі з вечірнього туману раптом вискочив роз’їзд і, недовго міркуючи, махнув просто через лід, на ополонки (Кач., Вибр., 1953, 117); // Швидко крутитися, рухатися. Без волів і без коняки Колеса [в поїзді] махають, Бо не хто ж — самі чортяки Ридван попихають! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 155).
3. тільки док., перен., розм., рідко. Те само, що черкну́ти. [Xрапко:] Дай, думаю, махну замісто [замість] Храпка — Печариця! І махнув! Та ще так розмахнувся, — і сам не пізнав би, чи я писав, чи хто другий (Мирний, IV, 1955, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 654.