МА́ХОМ, присл., розм. Дуже швидко, умить. Прийшло махом — пішло прахом (Укр.. присл.., 1955, 213); І перших Філа, Тамариса На землю махом поваляв [Турн] (Котл., І, 1952, 284); Сахно.. відштовхнулася від педалі й махом кинулася назад через борт (Смолич, І, 1958, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 655.