МА́ЧУХА, и, ж. Дружина батька стосовно його дитини (дітей) від іншого шлюбу; нерідна мати. Добра мачуха, а все не рідна мати (Укр.. присл.., 1955, 138); [Наталка:] У мене рідна мати — не мачуха, не схоче своєї дитини погубити (Котл., II, 1953, 38); — А хіба у вас нікого з рідні нема? — Чому нема! Батько є. Матері, правда, нема, ще з дитинства. Мачуха (Головко, II, 1957, 455); * У порівн. Недоленька знущалася над нею, як мачуха над нерідними дітьми… (Коцюб., І, 1955, 68); // перен. Про що-небудь безжалісне, жорстоке. — Ти ж підеш на чуже село, .. — то й не побачимось. Чуже село — мачуха, не пригріє (Барв., Опов.., 1902, 205); — Хто б не прийшов зі зброєю панувати в наш край, чи Франція, чи Англія, чи Америка, але ніяка з них ніколи не стане матір’ю нашим дітям, завжди вона буде для них мачухою лютою (Гончар, II, 1959, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 657.