МАЯЧНЯ́, і́, ж. Гарячковий стан хворої людини, що звичайно супроводжується незв’язною, невиразною, беззмістовною мовою. Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям — нічого не помагалось. Та ж сама гарячка, та ж маячня, той же неспокій… (Коцюб., І, 1955, 228); [Жура:] Цілий місяць після цієї страшної ночі я лежала непритомна, в маячні (Коч., II, 1956, 112); * У порівн. Тепер щодня, як у маячні, Перехрест шукав злочинця (Ле, В снопі.., 1960, 53); // розм. Нездійсненні мрії. Він — не Євгеній байронічний. Не Ленський, повний маячні (Рильський, Поеми, 1957, 160); Хто їй навіяв ту бредню, Безумну серця маячню, Чар небезпечний і принадний (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 372); // зневажл. Божевільні висловлювання, плани, що постають у хворобливій або збоченій уяві. — Цікаво буде подивитися, як цей самий директор накаже вам здійснювати Каргатову маячню (Шовк., Інженери, 1956, 224); І ви [імперіалісти] під виглядом свободи друку.. поширюєте цю канібальську маячню [про необхідність зменшення кількості населення Європи] (Довж., III, 1960, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 660.