МАЯЧІ́ННЯ, я, с. Дія та стан за знач. мая́чи́ти2. В цьому будинку [для божевільних] стояв постійний, невгамовний гул. Пересичені маячінням, мешканці його наповнювали кімнати.. дикими, печальними й беззмістовними вигуками (Мик., II, 1957, 230); Ніч минула без сну. В хворобливому маячінні жінці ввижалися образи чоловіка й сина (Донч., III, 1956, 230); * У порівн. Голос його переходить в шепотіння, але шпарке, тривожне, як маячіння (Л. Укр., І, 1951, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 660.