МАЄ́ТНІСТЬ, ності, ж.
1. тільки одн., рідко. Те саме, що майно́ 1. Він вже став заможним, мав маєтність і був кандидатом на правдивого дідича з селян (Н.-Лев., IV, 1956, 55); [Гібсон:] У вас було забезпечене майбутнє, вільне життя, маєтність, гарна дружина (Собко, П’єси, 1958, 93).
2. перев. мн., заст. Маєток (у 1 знач.). Князі Вишневецькі владали на Україні великими маєтностями (Стор., І, 1957, 365); Велика Жовтнева революція відібрала від капіталістів і поміщиків їх привілеї і їх багатства, віддала всі їх маєтності визискуваним раніше трудівникам.. на вічне володіння (Смолич, VI, 1959, 541).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 593.