МЕЛЬКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до мелька́ти 1, 2. Засвербіла Івасева долоня, щось загурчало. Івась глянув — тілько жовтий слід на долоні, де лежав коник, та перед очима щось мелькнуло (Мирний, І, 1954, 176); В його умі мелькнули старинні.. казки про дріад, лісових дівчат, богинь дерев, що іноді являються людям (Фр., III, 1950, 89); В його погляді мелькнула непевність, але він зразу її пригасив (Смолич, Ми разом.., 1950, 259); Проскочили міст, мимо сільради.., мелькнули тополі, верби, акації (Тют., Вир, 1964, 68).
◊ Ті́льки хвосто́м (хво́стиком) мелькну́ти — дуже швидко зникнути. — Дурне мишеня, — сказала Таня і так перелякала її [мишу] цим, що та тільки хвостиком мелькнула (Епік, Тв., 1958, 465); — Весною, як натиснуть наші невичерпні резерви, — німець тільки хвостом мелькне (Хор., Незакінч. політ, 1960, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 671.