МЕТУШЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. метушли́вий. Саксаганський домігся високої культури постановок, загального піднесення тону, повного темпу без жодної метушливості (Життя Саксаганського, 1957, 228); Дзвінко, жагуче-пристрасно видзвонювали, втрашивши свою зимову метушливість, синички (Коз., Сальвія, 1959, 195); Місто одразу загубило свою спокійну метушливість (Ю. Янов., І, 1958, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 694.