МЕ́ЧНИК, а, ч., іст. Воїн, озброєний мечем. Йшли мечники, врочисто несучи Свої прямі, як промені, мечі (Бажан, І, 1946, 305); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники — піше військо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 698.