МИГДА́ЛЬ, ю, ч.
1. Південне невисоке дерево або кущ родини розоцвітих з ніжно-рожевими квітками та овальними плодами — горіхами. Навколо цвів мигдаль і буз… (Олесь, Вибр., 1958, 332); Ми стоїмо під розлогими деревцями гіркого мигдалю (Кучер, Зол. руки, 1948, 113).
2. Плід цієї рослини з їстівним солодким або гірким ядром. [Ольга:] Я вже й на базарі побувала — дивись, які полуниці, мигдаль — розкіш! (Коч., II, 1956, 315); Гості, пригощаючись смаженим мигдалем, чинно бесідують з господинею (Гончар, Таврія, 1952, 126); * У порівн. Була це струнка й висока на зріст молодиця років двадцяти п’яти, з глибокими чорними очима під довгими віями і білими, як мигдаль, зубами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 17).
∆ Мигда́ль ди́кий (низьки́й) — те саме, що бобчу́к. Використовують для посадок в центрі клумб мигдаль низький, або бобчук (Весн. флора, 1955, 143); — Сашо, запиши: дикий мигдаль з персиком не схрещується (Довж., І, 1958, 420).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 700.