Слово "микати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


МИ́КАТИ, аю, аєш і ми́чу, ми́чеш, недок., перех.

1. Чесати льон або коноплі для прядива. Рано-вранці я вставала, Мичку микала та пряла (Щог., Поезії, 1958, 236); Катерина взяла витіпану ручайку волокна і почала микати (Чорн., Потік.., 1956, 72).

2. діал. Виривати що-небудь звідкись; виривати з корінням (рослини). Зачав [старець] микати солому із загати (Фр., VIII, 1952, 205); Панотець похилився над тою грядкою та й микав із завзятком моркву.., ніби полов (Март., Тв., 1954, 383); // Скубти. І на вінику по хаті брикають [діти], і дєдю [батька] за чупер мичуть, і з мами хустку здіймають (Черемш., Тв., 1960, 298); Махав [Матвій] руками, простягав їх до натовпу, що здивовано оглядався на нього, микав волосся на голові (Ірчан, II, 1958, 265).

◊ Го́ре ми́кати, нар.-поет. — бідувати, поневірятися. Батько його з матір’ю рано померли, і залишився він сиротою микати своє горе на білому світі (Укр.. казки, легенди.., 1957, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 701.