МИЛОЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Приємний для слуху. Під голубим небом розсівалися жайворонки дрібними, милозвучними перлами (Коб., II, 1956, 51); Голос жінки був напрочуд милозвучний, а літеру "р" вона вимовляла м’яко, картаво (Смолич, Світанок.., 1953, 329); Слово А. Малишка завжди сповнене глибокого, щирого почуття, воно співуче і милозвучне, палке й вогнисте (Рад. літ-во, 5, 1962, 65); * Образно. Для нас слово "мир" — найбільш милозвучне, найбільш прийнятне і улюблене (Тич., III, 1957, 440); // Який видає приємні для слуху звуки. І голосок її бринить, На флейту милозвучну схожий (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 121); * Образно. [Куліш:] А чи тута музика милозвучний прожива? (Голов., Поезії, 1955, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 705.