МИ́ЛОСТИ́ВИЙ, а, е, без додатка і до кого. Який виявляє милість (у 1 знач.). На словах ми.. усе робимо гаразд; "я сякий, — каже інший, — я такий, я милостивий, я старцям подаю, я бідних обділяю…" (Кв.-Осн. II, 1956, 121); — Паничики! — промовила [Олександра] до паничів, кланяючись у землю, — будьте милостиві до моїх хлопців! (Вовчок, І, 1955, 33); * Образно. Він вирішив допомогти жінці.. Напевне, тут була не тільки одна жалість, але й потаємна віра: коли зробиш добре діло, то й до тебе милостивою буде доля (Стельмах, II, 1962, 274); // ірон.. Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо (Шевч. І, 1963, 324); // Який свідчить про милість. Милостиве слово; Милостивий учинок.
Бо́же (го́споди) [мій] ми́лости́вий!, заст. — уживалося як вигук, що виражає здивування, захоплення, страждання і т. ін. [Настуся (вибігає заплакана з хати):] Не дає [сотник] і пообідать, В Київ проганяє. А боже мій милостивий! Що мені робити? (Шевч., II, 1963, 196); Господи милостивий! Що там було товару, коней! Кавунів, динь, капусти, не сказати — возами, але горами! (Н.-Лев., І, 1956, 58); Бу́дьте ми́лости́ві, заст. — уживалося як ввічливе прохання. — Будьте милостиві, скажіть, чи скоро будете нам наділяти землю? — Післязавтра почнемо, — обізвався довгов’язий вузьколиций пан, .. непевно поглядаючи на хліборобів (Стельмах, І, 1962, 389); Ми́лости́вий па́не!; Ми́лости́ва па́ні!, заст. — уживалося як ввічливе звертання. Далі бачу, що вона вже червоніє, як жар найчервоніший, — кажу: — Я, милостива пані, думав за двісті карбованців [одкупитись] (Вовчок, І, 1955, 76); — Як же вони, Левку, парафін заливають? — зацікавився пан.. — Дуже просто, милостивий пане (Стельмах, І, 1962, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 706.