МИ́ЛІСТЬ, МИ́ЛОСТЬ, лості, ж.
1. Доброзичливе, привітне ставлення до кого-небудь. Пішла, попрощалась із господарями, подякувала їм за милість і за ласку (Вовчок, І, 1955, 12); — Потерпімо ще трохи. Почекаймо великої милості й справедливості. — Від кого? — .. Нема терпцю! Урвався… (Коцюб., II, 1955, 72); Йому, Оленчукові, завдячує він тепер своїм життям… І досі не може збагнути повністю, чим він, зрештою, заслужив милость Оленчукову? (Гончар, II, 1959, 61); // заст. Прихильність когось вищого становищем у суспільстві до залежного; ласка (див. ла́ска1 4). — І ніхто мені, ніхто так, як отой Василь. З його все лихо встає. Чи він милостю бариновою [пановою] обійдений? чи він у загоні живе? (Мирний, IV, 1955, 163); [Адам Кисіль:] Його величність посилає всьому війську запорозькому королівську милість (Корн., І, 1955, 275); // ірон. — Не гавкав ти, Рябко! За те ж ми, бач, в науку, Із ласки, з милості панів, Вліпили сотеньок із п’ять тобі київ (Г.-Арт., Байки.., 1958, 54); // Вияв жалості, милосердя; помилування. Ніж у вовка милості просити, краще його відразу вбити (Укр.. присл.., 1955, 72); Прийшлося їхать по дрова, Хоч, як іздибле гаєвий [гайовий], то в пана милості нема, — Тра [треба] з місяць за ломаччя те в кривавім поті відроблять (Фр., XIII, 1954, 37); Це вона, Марта, підбила жінок піти до [пана] Стадницького вблагати його змилуватися над дітьми, коли нема милості до батьків (Стельмах, І, 1962, 394).
Без ми́лості — жорстоко, немилосердно. Тут стояли в ряд: Холера, шолуді, бешиха І всі мирянські, знаєш, лиха, Що нас без милості морять (Котл., І, 1952, 127); Хутенько по шлюбі зненавидів її пан і так знущався без милості, безперестанку, що вона ходила як з хреста знята (Вовчок, VI, 1956, 301).
◊ Віддава́тися (відда́тися, здава́тися, зда́тися і т. ін.) на ми́лість (ми́лость) кого, чию — здаватися без попередньо поставлених умов. Човен поплив у темінь. Я відчув, що канат рухається і мене тягнуть нагору. Я вирішив краще віддати себе на милость капітана, ніж випустити з рук каната (Ю. Янов., II, 1958, 83); Розгадавши хитрий задум ворога — повністю оточити місто і довгою облогою примусити його здатись на милість переможця, Жіжка вивів свої війська на Віт-кову гору (Рад. Укр., 5.XII 1953, 3); Ко́ли б ва́ша ми́лость, заст. — те саме, що Ко́ли (як, якщо́) [бу́де] [ва́ша] ла́ска (див. ла́ска1). — Правду, панотче, святу правду ви говорите. Коли б ваша милость, щоб мене наградили Марусею, я б усе те сполнив [виконав], що ви тепер розказуєте (Кв.-Осн., II, 1956, 62); Переміни́ти (зміни́ти, поверну́ти) гнів на ми́лість (ми́лость) — перестати гніватися. — Та вже і гнів свій до вас на милість поверну — попоїм трохи, — додав [Пищимуха], беручись за ложку (Мирний, IV, 1955, 362); Городиський гордо кивне головою на знак, що перемінив гнів на милість (Фр., II, 1950, 84); Доктор Гальванеску тим часом заспокоївся і змінив гнів на милость (Смолич, І, 1958, 71); Роби́ти (зроби́ти, явля́ти, яви́ти) ми́лість (ми́лость) — виявляти добру волю, бажання допомогти, піти назустріч кому-небудь. — Позволь тіла убитой раті, Як водиться, землі предати; Нехай князь милость сю явить (Котл., І, 1952, 270); І таким голосом, наче робив велику милість, вимовив [Василько] стримано і поважно (Донч., V, 1957, 22); Що ми́лость ва́ша, заст. — що вам завгодно. [Жебраки і інші:] Дай, боже, вам всього доброго! — Подайте, що милость ваша! — Каліки ми, нещасні… (Мам., Тв., 1962, 148).
2. перев. мн., заст. Дар (у 1 знач.), пожертвування. Від них [Романових] дворяни й козацькі отамани сподівалися земель, селян і всяких милостей (Іст. СРСР, І, 1956, 166); У Думі домагавсь [більшовик] не милості, а щастя бідному народу (Тич., І, 1957, 229); * Образно. Це виставка досягнень Мічуріна.. Над виставкою полотнище з лозунгом: "Громадяни, не ждіть милостей від природи. Взяти їх у неї — наше завдання"(Довж., І, 1958, 458); // Добрий, милосердний учинок; благодіяння. Її так батько вчив: "Коли, — каже, — тобі чого треба.., зараз до бога. Вдар три поклони й проси, об чому тобі нужда, і жди певно від нього милості" (Кв.-Осн., II, 1956, 39); Покотив [генерал] у Гетьманське, розказав, який "бунт" підняли піщани, як неуважно прийняли царицину милость (Мирний, II, 1954, 91).
◊ Не з ми́лості — не заради милосердного вчинку, благодіяння. Коли найвищий керівничий орган пролетарської влади допомагає Тичині, то не з милості (Еллан, II, 1958, 79).
3. заст. Любов, кохання. Ой, матуню, глянь на мене, Мене милость з світа жене (Чуб., V, 1874, 224); Мій боже милий, Даруй словам святую силу — Людськеє серце пробивать, Людськії сльози проливать, Щоб милость душу осінила, Щоб спала тихая печаль На очі їх (Шевч., II, 1963, 116); [Хвора:] Я б хотіла, Щоб знала ти, кого і за що любиш, І як осудиш, то щоб знала за що. Сліпая милість — се для мене кара (Л. Укр., І, 1951, 118).
$ Бо́жою ми́лостю, заст., ірон. — додаток до імператорського та ін. високопоставлених осіб титулу у важливих документах. Історія робить своє, а він [Врангель] "божою милостю диктатор", чим може він змінити хід подій? Чи не більше зараз там вирішує справу багнет рядового червоноармійця, аніж його цезарська воля? (Гончар, II, 1959, 330); Ва́ша (твоя́, його́, її́, їх) ми́лость (ми́лість), заст.: а) уживається в шанобливому звертанні підлеглої особи, а також при вказівці на третю особу. — А що ти скажеш, чоловіче? — спитав Балабуха. — Приїхав до вашої милості з гостинцем од вільшаницького батюшки (Н.-Лев., III, 1956, 93); Пішла вона [Миша] звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько (Гл., Вибр., 1951, 26); Патронеса спитала по черзі в кількох вихованок: — Ти сирота? І за кожну матушка Раїса відповідала: — Сирота, ваша милость (Донч., III, 1956, 39); б) уживається з іронією щодо кого-небудь. — Насилу діждалися вашої милості!.. — неласкаво привітав він її (Мирний, III, 1954, 76); Зроби́ (зробі́ть, май, ма́йте) ми́лість (ми́лость) — уживається для вираження підсиленого прохання, спонукання до якоїсь дії, вчинку. — Хто гонить? За що? — Не питайте! Все вам скажу потому, а тепер майте милість, сховайте мене, бо може бути смерть моя (Фр., VIII, 1952, 371); — Ви до пані чи до пана? — питає [лакей], не здоровкаючись. — До пана, Никаноре. Зроби милість, допусти до нього або поклич (Стельмах, І, 1962, 394); Ми́лості про́шу́ (про́симо) — уживається як ввічливе запрошення. — Ось до вас прийшли, — каже йому молодиця, пускаючи мене у двері. — Милості прошу — сідайте! — вітає він мене (Вовчок, VI, 1956, 237); — Здрастуй, Олю! Пускайте переночувати. — Милості просимо, — сказала Безугла (Головко, II, 1957, 597); По ми́лості кого, чиїй — завдяки кому-небудь, через когось. — По вашій милості сьогодні треба ждати надзирателя. Знаємо! — бубонів Жук (Мирний, І, 1954, 334); Канчуки вже вийшли з моди в нас, Бо по милості князів Конституцію дали нам враз (Фр., XIII, 1954, 42); Скажи́ (скажі́ть) [мені́] на ми́лість (на ми́лость) [бо́жу, бо́га]: а) виражає шанобливе прохання. [Шевцов:] Ну, скажи на милость божу, — чого ти їздив у город? [Тарас:] За ділом (Гр., II, 1963, 525); [Олімпіада Іванівна:] Що се тут таке? (Побачивши дітей). Ну, скажіть на милість бога! Ви сюди як влізли? (Л. Укр., II, 1951, 19); б) виражає здивування, незадоволення, розгубленість. — Ну, що тут довго: він тайний агент. — Ото! скажіть на милість! як же він робить свою роботу? (Коцюб., ІІ, 1955, 242); — Слухай, Демиде, ти знаєш, що я думаю? — Знаю. — Як знаєш? — здивувався Бульба. — Ти хочеш погуляти з запорожцями. — Ну, скажи на милість. Як це ти дізнався? (Довж., І, 1958, 230); Ну, чого мене, скажіть на милость, понесло знов на київський пляж? (Вишня, II, 1956, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 703.