Слово "мимовільний" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


МИМОВІ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Який трапляється або виявляється ненароком, випадково. — Славно, старий, славно! — почулися голоси кількох свідків його мимовільного геройства (Фр., VI, 1951, 159); — Тільки не для мене [польоти на інші планети], — вихопилось несподівано в Сашка, що, зависнувши на милицях, невідривно дивився на зірку.. Його мимовільне, сповнене болю зізнання, що так зненацька вихопилось з глибини душі, болем різонуло й Віталія (Гончар, Тронка, 1963, 123).

2. Не залежний від чиєїсь волі, свідомості. Свою мимовільну дрож і тривогу він складав на.. ослаблення тіла (Фр., І, 1955, 297); Глянувши на той вогник, я стримав мимовільне зітхання (Збан., Малин. дзвін, 1958, 164); Головну роль у привертанні мимовільної уваги відіграє цікавість об’єкта для даної людини (Психол., 1956, 66).

3. Пов’язаний з обставинами, вимушений обставинами. Кар хотів точно підрахувати запаси харчів на пароплаві. Невідомо, скільки часу доведеться їм пробути у мимовільній плавбі (Трубл., Лахтак, 1953, 41); Для інформації слово було надане Лодиженкові, й засідання набрало потрібної солідності, незалежно від чийогось вільного чи мимовільного запізнення (Ле, Міжгір’я, 1953, 45).

4. Який випадково, ненароком стає кимось (перев. свідком). Дарка не може забути одної сцени, де вона була мимовільним свідком (Вільде, Повнол. діти, 1960, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 708.