МИМОХІ́ДЬ, присл.
1. Проходячи мимо кого-, чого-небудь; по дорозі. Арештант положив солом’яник на тапчані і мимохідь шепнув щось до діда, на що той лише кивнув головою (Фр., VI, 1951, 179); — Хотіли мимохідь і ми додому зазирнути, та капітан не дозволив (Тют., Вир, 1964, 337); Помітивши Ганну, Остапенко зачепив і її мимохідь. — Не спиться нашій матусі? Молода кров грає? І — пішов (Гончар, II, 1959, 265).
2. перен. Не зосереджуючись на чому-небудь; між іншим. — В степах Казахстану, доживаючи сто літ, — немовби між іншим, мимохідь каже Джамбул, — я сивий, мов сніг на хребтах Ала-Тау (Тич., III, 1957, 69); Воркує біля нього [Петрика] Василинка, а дорослим мимохідь каже, що мати пішла до церкви, а тато щойно вийняв два щільники і розрізає їх на шматки (Стельмах, II, 1962, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 709.