МИ́СЛЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. ми́слити 1. А вже найбільша була біда Миронові з тим мисленням! Не вмів мислити та й годі (Фр., І, 1955, 235); Кушнір явно не справлявся зі своїми обов’язками — не вистачало культури, широти мислення (Руд., Остання шабля, 1959, 547); Народний герой у Гончара — це людина сучасного способу мислення, людина широкого духовного кругозору (Про багатство л-ри, 1959, 232).
2. Здатність людини мислити (у 1 знач.). Мислення — це властивість високоорганізованої матерії, а саме — властивість мозку (Логіка, 1953, 6); Мова людини нерозривно зв’язана в її мисленням (Смолич, VI, 1959, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 717.