МЛАДЕ́НЕЦЬ, нця, ч., заст., уроч. Мала дитина; немовля. Марія навіть не ховалась з своїм младенцем (Шевч., II, 1953, 314); [Ярослав:] Насправді бог младенців умудряє (Коч., П єси, 1951, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 764.