МО, вставн. сл., діал. Може (див. могти́ 3). [Левко:] А чого ж це, молодице, плачете? Мо’, горе яке, мо’,біда яка настигла? (Вас.,111,1960, 409); — Хто знає, може, то Прага? Мо, вона й справді золота? (Гончар, III, 1959, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 767.