МО́ВНИК, а, ч., розм.
1. Те саме, що мовозна́вець. Мовник.. диктує друкарці переклад з російської (Кундзич, Діези.., 1956, 7).
2. Викладач мови і літератури в школі; викладач мови в інституті. Що ж до знань, то за порадами до Жежери звертались не тільки два біологи, а й мовник Валентина Іванівна (Мушк., Чорний хліб, 1960,180); "Треба ж учительці мови прилучатися завжди до багатющого народного джерела", — пам’ятала вона вимогу свого інститутського лектора-мовника (Крот., Сини.., 1948. 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 770.