МО́ВЧАНКА див. мовча́нка.
МОВЧА́НКА, рідше МО́ВЧАНКА, и, ж., розм. Те саме, що мовча́ння 1, 2. Хвилю панувала мовчанка в хаті (Фр., III, 1950, 198); Флора Германівна порушила мовчанку, зауваживши, що вже видно огні Дніпрельстану (Коцюба, Нові береги, 1959, 239); Вже два дні .не маю од тебе ні словечка.. Невже трудно написати кілька слів? Певно, не це причина мовчанки (Коцюб., III, 1956, 333).
◊ Відповіда́ти (відповісти́) мо́вча́нкою; Справля́ти мо́вча́нку — мовчати. Вона мусить.. на всі безглузді п’яні зауваження ..відповідати мовчанкою (Ів., Таємниця, 1959, 136); — Коли я спитав їх [лікарів], чи скоро відправлять мене додому, вони відповіли мовчанкою (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 16); Мати розмовляє з Одаркою, а вона [Христя] сидить — мовчанку справляє (Мирний, III, 1954, 114); Гра́ти в мо́вча́нку див. грати2; Ме́ртва (моги́льна, гробова́ і т. ін.) мо́вча́нка — абсолютна тиша. Мертва мовчанка залягла над усім товариством після тої пісні (Фр., І, 1955, 322); — Восьма камера зустрічає нас [в’язнів] могильною мовчанкою. Вона порожня (Збан., Єдина, 1959, 88); Кілька хвиль стояла в залі гробова мовчанка (Фр., VI, 1951, 422).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 771.