МОВЧА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. мовча́ти. Минуло кілька хвилин в мовчанні (Л. Укр., III, 1952, 696); Мовчання тривало довго (Собко, Стадіон, 1954, 34); Маю надію скоро побачитись з Вами і тоді вже спокутую всі гріхи свої перед Вами за довге мовчання (Коцюб., III, 1956, 315); П’ятсот добровольців з морської піхоти.. сиділи в мовчанні, У хвилях зникали причали Гамані (Нагн., Пісня.., 1949, 55).
2. перен. Відсутність публічних висловлювань про кого-, що-небудь, друкованих творів у який-небудь період.
Обхо́дити (обмина́ти) мовча́нням — не згадувати про кого-, що-небудь; замовчувати щось. Журнал ["Літературно-науковий вісник"] обходив мовчанням російських декадентів і популяризував реалістів кінця XIX — початку XX ст. (Рад. літ-во, 5, 1958, 108).
3. Відсутність яких-небудь звуків; повна тиша.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 771.