МО́ВЧКИ, присл. 1. Не говорячи ні слова; без слів. Свекруха поралась коло печі мовчки (Н.-Лев., II, 1956, 287); Деякий час ми йдемо мовчки, кожен думав про своє (Кол., На фронті.., 1959, 55); * Образно. Праворуч.. стоять мовчки темно-сині Карпати в клубках срібних, сліпучо-білих хмар… (Гончар, III, 1959, 17); // Не здіймаючи галасу; потихеньку. Люди мовчки готували сокири, кілки, залізні лопати (Коцюб., II, 1955, 86); [Кривоніс:] Але народ у відповідь на кару ночами мовчки точить коси, сокири, ножі (Корн., І, 1955, 211); Коли на них [людей] міцно налягав сон, вони замовкали, дрімаючи, а в цей час недремні мовчки затісувалися в чергу, щоб скоріше просунутися до жомових ям (Тют., Вир, 1964, 145); // Не видаючи звуків (про тварин). Сів я край могили, В небо углядівся: Мовчки її безмір’ї Жайворонок вився (Щог.. Поезії. 1958, 161); 2. перен. Не виявляючи протесту; покірно. А ми [народ) дивились і мовчали Та мовчки чухали чуби (Шевч., II, 1953, 280); Своїми розповідями про спостереження над життям бджіл він-то найбільше й допікав Павлові. Павло, як гість, мовчки терпить, звичайно (Головко, II, 1957, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 772.