МО́КНУТИ і МО́КТИ, мо́кну, мо́кнеш; мин. ч. мо́кнув і мок; недок.
1. Робитися мокрим, вологим; просякатися, покриватися вологою. Цілих десять день довелося пану Суботі їхати отак.., мокнути й мерзнути по дорозі (Фр., VIII, 1952, 88); — Годі тобі у воді мокнути. Лізь у шлюпку (Собко, Скеля.., 1961, 136); // Псуватися від надлишку вологи. Дощі… Хліб у полі некошений мок… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 51).
Мо́кнути під доще́м (на дощі́) — робитися мокрим, вологим від дощу. Зараз город обступили [половці]. Мов залізним обручем, Шатри в коло розложили. Щоб не мокнуть під дощем (Фр., XIII, 1954, 368); Під стіну Антон поскладав дерево, щоб воно не мокло на дощі (Чорн., Потік.., 1956, 9).
2. тільки 3 ос. Лежати у воді або в якій-небудь іншій рідині для набуття певних властивостей. Намочили шкури у таких здорових шапликах, мокнуть ті шкури та й мокнуть (Мирний, І, 1954, 222); Мокнув у спирті шафран, гостро лоскочучи ніздрі (Коцюб., II, 1955, 359); На закуску мокли в молоці жирні голландські оселедці, а другі, малосольні, кухар повісив у димарі (Тулуб, В степу.., 1964, 219).
3. тільки 3 ос. Виділяти гній, сукровицю, лімфу (про рану, шкірну хворобу тощо). Рана мокне.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 781.