МОЛИТО́ВНИК, а, ч. Збірник молитов. В руках у неї [дівчини] були чотки й молитовник (Н.-Лев., І, 1956, 348); Новий піп тільки зрідка показувався людям.. Вечорами виходив з молитовником у руках (Галан, Гори.., 1956, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 784.