МОНА́РХ, а, ч. Єдиновладний голова держави (король, цар, імператор і т. ін.). В період революції 1848— 1849 рр. не тільки європейські монархи, але й європейські буржуа вважали російське втручання єдиним порятунком проти пролетаріату, який щойно почав пробуджуватись (Комун, маніф., 1963, 7); Барклай мовчки пішов виконувати накази монарха (Кочура, Зол. грамота, 1960, 72); * У порівн. Лілі командувала усім господарством Шартена, як некоронований монарх (Собко, Стадіон, 1954, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 794.