МОНА́Х, а, ч.
1. Те саме, що черне́ць. В моїй каюті французькі монахи і турецький комерсант (Коцюб., III, 1956, 349); Ближче до рампи, за такою ж конторкою сидить ще один молодий, вродливий монах Микита з чорною борідкою на блідім обличчі (Коч., Я. Мудрий, 1946, 10).
2. перен., ірон., жарт. Про чоловіка, що живе самітно, уникає спілкування з людьми; відлюдник (у 1 знач.) самітник.
3. розм. Водоспуск у греблі. Стави обов’язково роблять спускні, з невеликим трубчастим водоспуском, так званим монахом, з допомогою якого легко регулювати водопостачання (Колг. енц., II, 1956, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 794.