МОРГ1, у, ч. Будівля, приміщення для трупів; трупарня, покійницька. Мені було дев’ятнадцять років і був я начальником моргу (Смолич, Театр.., 1946, 10); У морзі була померла людина (Наука.., 10, 1962, 13).
МОРГ2, а, ч., заст. У Польщі, Литві та на загарбаних ними українських землях у XVI-XVIII ст., а в Західній Україні — до 1939 р. — міра землі, що дорівнює 0,56 зо. Роман доміркувався, що ті три морги землі, котрі недавно купив Семен,.. — непотрібні Семенові (Коцюб., І, 1955, 118); На Голій горі Антон Глущук мав два морги поля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7).
МОРГ3, розм. Уживається як присудок за знач. моргну́ти. Коли я дивлюсь, мій Омелько приступає ближче та морг на неї бровами (Н.-Лев., II, 1956, 15); Жінці й дітям пан той морг: — Ідем з кучером по борг (Нех., Казки.., 1958, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 800.