МО́РДОЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до мо́рда 1. Часом виплигувала на верх, на покрівлю прудка коза, щипала травицю або стояла, піднявши вгору мордочку з борідкою (Н.-Лев., І, 1956, 50); Роман Блаженко обійняв лоша за шию і притулився шершавою щокою до його атласної мордочки (Гончар, І, 1954, 123).
2. фам. Личко (див. ли́чко1). Я її [дівчинки] навіть трохи злякався: мордочка з кулачок і сиза, як печене яблуко (Довж., Зач. Десна, 1957, 479); Внизу, на першому поверсі, живе Ольця — з лисячою хитренькою у ластовинні мордочкою і крихітними губками (Ів.. Таємниця, 1959, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 801.