МО́РЕ, я, с.
1. Частина океану — великий водний простір з гірко-солоною водою, який більш-менш оточений суходолом. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани і гори — Все покину (Шевч., І, 1951, 354); Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра (Л. Укр., І, 1951, 268); Та ось і наша шаланда, її хазяїн уже давно виїхав у море й наловив скумбрії (Ю. Янов., II, 1958, 49); * У порівн. Назустріч котились широкі, як море, степи (Гончар, III, 1959, 173); // Дуже велике озеро з такою водою. Аральське море; Каспійське море;// у знач. присл. мо́рем. По морю. В Канеї ми були лиш кілька годин. А тепер великий переїзд в 48 годин морем (Коцюб., III, 1956, 352).
◊ Жите́йське мо́ре див. жите́йський; З-за мо́ря — здалека, з далеких країн. — Се ми таке для любезних [люб’язних] сватів з-за моря придбали, — каже Наум (Кв.-Осн., II, 1956, 73); Кра́пля в мо́рі див. кра́пля; Мо́ре по колі́на див. колі́но; Чека́ти (жда́ти) ко́ло (з) мо́ря пого́ди — даремно на щось розраховувати, надіятися. — Ти почекай. Я буду інженером. Ми ще не так заживемо. — Жди з моря погоди, — відрізала вона коротко (Коцюба, Нові береги, 1959, 311).
2. Дуже велике штучне водоймище. Каховське море; Київське море.
3. чого, перен. Поросла, вкрита чимось велика, безмежна площина. Мов кораблі, комбайни пропливають По морю неозорому пшениці (Рильський, III, 1961,108); І враз поринув парубок у хвильне море трав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 54).
4. чого, перен. Велика кількість чогось. Ярмарок шумів і гув, як буйна зелена діброва. Море сміху, море гомону-гумору (Вас., II, 1959, 190); Тепер внизу, перед очима Столярева, було море облич, піднятих до нього вгору (Смолич, V, 1959, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 802.