МОТИВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех. Наводити мотиви, що пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо; обгрунтовувати. — Він, — мотивувала вона цю пораду, — сам один, .. буде, певно, рад, як сестра заживе в нього, оживить його самітну хату (Коб., II, 1956, 311); Пейзажі тут [у "Лісовій пісні" Лесі Українки] не лише тло, вони створюють певний настроєвий супровід до дії, допомагають розкрити характери персонажів, мотивувати їхні вчинки (Рад. літ-во, 2, 1962, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 810.