МО́ТОРОШНО.
1. Присл. до мо́торошний. І моторошно в темноті буран завив, як та сирена… (Тич., II, 1957, 152); В темряві моторошно бряжчала зброя, непокоїлися коні (Стельмах, І, 1962, 636).
2. кому, у знач. присудк. сл. Про почуття страху, тривоги, яке хтось переживає; страшно. [Михайло:] Жінко! Мені щось моторошно. Чи пити, чи не пити? (Котл., II, 1953, 60); [Анна:] Моторошно.. Усе мені вдається, що ось-ось якесь нещастя… (Фр., IX, 1962, 111); Тяжко було мені й моторошно самому в полі (Сміл., Сашко, 1954, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 813.