НА́БРІД, роду, ч., збірн., зневажл. Нікчемні, шкідливі для суспільства люди, які випадково зібралися разом. З усього цього різношерстого, безпринципного наброду Грецький почав збивати проти більшовиків, проти Леніна антипартійний блок (Біогр. Леніна, 1955, 113); Раніш мовби й не помічала, скільки серед тих, хто її оточує, всякого наброду — то невдоволених розверсткою хутірських синків, то колишніх стражників та тюремних наглядачів (Гончар, II, 1959, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 19.