НАБУ́ТИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до набу́ти1. — О царю, твій гонець жорстокий був і строгий! Не дав мені добро набутеє продать (Фр., XIII, 1954, 353); Всі знання, набуті за двадцять років роботи, знайшли в цьому фільмі ["Щорс"] своє повне відображення (Довж., І, 1958, 26).
НАБУ́ТИЙ2, а, о. Дієпр. пас. мип. ч. до набу́ти2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 22.